Завершальна пізнавальна мандрівка студентів-географів першого курсу у Карпати, під час польової фізико-географічної практики, пролягла до місць, де Карпатський головний вододіл переходить із області Вододільно-Верховинських у область Полонинсько-Чорногірських Карпат. Для цього вирушили приміським поїздом до найвищої за абсолютною висотою (837 м) залізничної станції в українській частині фізико-географічної провінції Східних Карпат – Вороненко. Оскільки план повернення був тим самим поїздом, то у розпорядженні було 5 год. 15 хв. часу. Це і визначило кінцеві точки маршруту, а також заставило врахувати фізичну підготовленість учасників. Першу бригаду повів уже відносно досвідчений мандрівник, здобувач магістерського рівня освіти Володимир Засідько. Із перших хвилин, після висадки із поїзда, вони взяли необхідний темп руху, щоб встигнути на полонину Григорівку (гора Під-Берди – 1388 м). Вийшовши на лінію Карпатського головного вододілу на Вороненківському перевалі (879 м), повернули ліворуч і вже менше як через годину штурмували Припір, а потім Буковину. З останньої оглянули чудовий вид на ґорґанські вершини Хом’як і Синяк. Через 2 год. 15 хв. після висадки з поїзда були вже на Григорівці. Дещо втомлені інтенсивним переходом, але зачаровані казковими краєвидами, студенти розпочали фотосесію на фоні красуні Говерли і стрімкого красеня – Петроса. Володимир переконався, що не побувавши цього разу на полонинах Кукула, вони майже нічого не втратили. Панорама із верхньої частини Григорівки дозволяє побачити майже увесь хребет Кукула, головний хребет Чорногори від Попа Івана до Какарози, групу вершин Близниці, хребет Котел (правильніше Менчіль) у масиві Свидовець, хребет Привододільних Ґорґан під назвою Чорні Полонини із вершиною Чорна Клива. Дорога назад була легшою і зайняла значно менше часу, а тому до відправлення поїзда ще було понад 20 хвилин відпочинку на станції.
Друга група вирушила на вододілі праворуч, вийшовши з керівником практики Гілецьким Й.Р. на вершину Вороненко (960 м). З неї відкрилися чудові краєвиди на Довбушанські Ґорґани від Полєнського до Хом’яка та Магури, значну частини Бистрице-Селятинського низькогір’я, а також Запрутські Ґорґани від Ребровача до Габорянської. Додатковою атракцією при вершині Вороненко була колисанка (так місцеві називають гойдалку) на фоні Хом’яка і Синяка. Під час довгої дороги приміським поїздом додому, частину часу присвятили шашковому і шаховому турнірам за допомогою смартфонів, а фінальну – співам українських пісень. Під час дощового тижня працювали над оформленням звітів про польовий етап практики.
